Битва за «Енергоатом»: старі схеми під маскою реформ.
У той час, як після справи «Мідас» влада на публіці заявляє про перезапуск енергетичного сектору, за зачиненими дверима розгортається запекла боротьба за контроль над АТ «НАЕК „Енергоатом“» — компанією, що виробляє близько 60% електроенергії України та керує фінансовими потоками на сотні мільярдів гривень. Йдеться не про професійне управління, а про доступ до одного з найбільших фінансових ресурсів країни.
Після заяви Володимира Зеленського про «чистку» галузі Кабінет Міністрів 11 листопада достроково розпустив наглядову раду «Енергоатома», а 28 січня поспішно затвердив новий склад, не чекаючи крайнього терміну 31 січня. Це дозволило раді стати правомочною і дало старт змаганню за посаду голови правління, яка наразі залишається вакантною. Формально рішення приймає наглядова рада, але насправді список кандидатів формується в кабінетах на Банковій та Хрещатику.
Серед ключових претендентів згадується Ольга Буславець — колишня в.о. міністра енергетики. Її ім’я часто асоціюється з оточенням Ріната Ахметова та прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. У 2020 році вона приймала рішення, вигідні для теплової генерації ДТЕК, при цьому обмежуючи потужності атомних станцій. Буславець згадувалася у справах НАБУ та перевірялася НАЗК щодо конфлікту інтересів через втручання в закупівлі ядерного палива. Її можливе призначення може означати повернення впливу теплової генерації за рахунок інтересів «Енергоатома».
Ще більш суперечливою виглядає кандидатура Павла Павлишина — екс-керівника Рівненської АЕС, який нині обіймає посаду першого заступника мера Вараша. Його ім’я пов’язане з низкою корупційних скандалів. У 2022 році його син Євген Павлишин жорстоко побив 64-річну жінку, яка згодом померла в лікарні, а у 2025 році отримав лише умовний термін. Походження статків родини Павлишиних викликає сумніви у НАЗК: дорогі автомобілі Mercedes-Benz S400 і Zeekr, елітна нерухомість у Києві та Вараші не відповідають офіційним доходам чиновника.
За часів керівництва Павлишина Рівненською АЕС регулярно замовчувалися аварійні ситуації — від обвалу естакади під час транспортування трансформатора до падіння п’ятитонного редуктора в реакторному залі. Водночас діяли схеми виведення коштів через пов’язані компанії, такі як група «ТСП» («ТСП-Трансбуд», «ТСП-Сервіс») та ТОВ «Кортакоз», які, за даними розслідувань БЕБ і НАБУ, використовувалися як посередники для завищення цін у 2–3 рази. Незважаючи на заклики депутатів Вараша відправити Павлишина у відставку, у Києві його розглядають як потенційного керівника всієї атомної галузі.
Як альтернативу називають Андрія Козюру, нинішнього директора Хмельницької АЕС. Його роботу супроводжували сумнівні тендери та значні виробничі збої: у 2024–2025 роках енергоблок №2 ХАЕС через несправності турбіни працював лише на 80–85% потужності, що в умовах дефіциту енергії призвело до втрати сотень мегават. Галузеві фахівці покладають провину за неякісний ремонт на Козюру.
На цьому тлі виділяється чинний в.о. голови правління Павло Ковтонюк — професійний інженер, не замішаний у корупційних схемах. У документах «Міндічгейта» він згадувався як «незручний» керівник, який не бажає брати участь у тіньових угодах. Однак йому бракує політичного впливу: фінансові плани «Енергоатома» на 2025–2026 роки так і не отримали затвердження.
Наразі вибір керівника «Енергоатома» — це не просто кадрове рішення, а перевірка для влади. Або під прикриттям гасел про реформи до управління атомною галуззю повернуться колишні клани з відпрацьованими схемами, або держава зробить реальний крок до руйнування системи. Найближчі тижні покажуть, чи стане справа «Мідас» переломним моментом, чи черговою ширмою для перерозподілу фінансових потоків.