Астрономи вперше в історії зафіксували найперші миті вибуху наднової – той самий момент, коли ударна хвиля проривається крізь поверхню вмираючої зорі. Раніше вчені лише моделювали ці події, адже початкова фаза триває всього кілька годин і практично недосяжна для спостережень. Цього разу вирішальну роль відіграла оперативність Європейської південної обсерваторії (ESO), яка протягом доби після відкриття скасувала всі заплановані роботи й передала команді дослідників у Чилі свій найпотужніший телескоп.
Наднову SN 2024ggi виявили 10 квітня 2024 року в галактиці NGC 3621 на відстані близько 22 мільйонів світлових років. Це був вибух червоного надгіганта масою 12-15 сонячних мас і радіусом, що у 500 разів перевищує Сонце – типовий сценарій смерті масивних зір. Вчені подали заявку на термінові спостереження вже в перші години після відкриття, і менш ніж за 12 годин отримали дозвіл.
Вже 11 квітня, через 26 годин після відкриття, об’єкт спостерігали за допомогою телескопа VLT. Це дало шанс упіймати момент, який зазвичай вислизає від науки: початковий прорив ударної хвилі крізь оболонку зорі. Потому наднова швидко перетворюється на непрозору кулю плазми, де початкові деталі структури вже не зберігаються.
Для дослідження використовували спектральну поляриметрію інструмента FORS2 – єдиного в Південній півкулі, здатного виконати такі вимірювання. Ця техніка дозволяє визначити форму вибуху: у сферичних об’єктах поляризація світла компенсується, а її наявність свідчить про асиметрію процесу.
Завдяки цим спостереженням ученим вдалося не лише побачити прорив ударної хвилі, а й визначити геометрію вибуху. Початковий імпульс виявився не сферичним – він мав форму оливки, витягнутої та дещо стиснутої, яка змінювалася, коли викинуте зоряне речовина взаємодіяло з оточенням. Водночас вибух зберігав чітку осьову симетрію.
Отримані дані вказують на універсальний фізичний механізм, який може бути притаманний багатьом масивним зорям: колапс ядра, відскок ударної хвилі та її поширення назовні за певною осьовою схемою. Нове спостереження спростовує частину старих моделей і уточнює інші, дозволяючи вперше підтвердити реальну картину, а не лише теоретичні розрахунки.
