Через війну всі країни Перської затоки скорочують видобуток нафти та стикаються з різким падінням доходів від експорту. Водночас Іран заробляє на продажу нафти майже вдвічі більше за день, ніж до початку американських та ізраїльських ударів, йдеться у статті The Economist.
Точний обсяг нафти, яку Іран відправляє на експорт, визначити важко. Країна вже кілька років перебуває під санкціями. Зараз її танкери перевозять нафту ще більш приховано, ніж будь-коли, і отримати дані про ситуацію в Перській затоці, зокрема комерційні супутникові знімки, через війну практично неможливо.
Джерело The Economist стверджує, що зараз Іран експортує 2,4–2,8 мільйона барелів нафти та нафтопродуктів на добу. З них 1,5–1,8 мільйона барелів припадає на сиру нафту. Це стільки ж, якщо не більше, ніж у середньому минулого року. Крім того, тепер нафта продається за значно вищими цінами, а іранська нафтова інфраструктура стала більш стійкою до військових ударів та санкцій. Іранський експорт Номінально іранську нафту експортує Національна іранська нафтова компанія (NIOC). На практиці, йдеться у статті The Economist, у країні, що відчуває брак твердої валюти, нафта стає своєрідним засобом розрахунку, а її продажем займаються різні фракції у владі — від міністерства закордонних справ до поліції та релігійних фондів.
За словами іранських джерел, усі ці структури перебувають під контролем приблизно 20 осіб. Багато з них пов’язані з Корпусом вартових Ісламської революції (КВІР), який, як вважають опитані експерти, управляє власними нафтовими родовищами.
З початком війни КВІР посилив контроль над перевезеннями нафти. Корпус вартових контролює Ормузьку протоку, а також комунікації в значній частині Перської затоки. Він заздалегідь отримує інформацію про танкери з іранською нафтою. Екіпажам видають спеціальні коди доступу, а потім катери КВІР супроводжують судна у протоці.
Іранські танкери, навіть попри нещодавні послаблення санкцій, намагаються всіма доступними способами приховати походження нафти: крадуть дані інших суден, підробляють документи, підміняють свої координати, а у відкритому морі біля берегів Малайзії чи Сінгапуру перевантажують нафту на інші судна. Все для Китая Понад 90% іранської нафти в підсумку опиняється в Китаї. Її покупці — близько сотні невеликих нафтопереробних заводів у провінції Шаньдун на півночі країни. Офіційно вони вважаються незалежними від китайських державних компаній (щоб ті не потрапили під санкції США), але співпрацюють із ними. Наприклад, один із таких заводів, Shandong Shouguang Luqing Petrochemical, який активно закуповує іранську нафту, володіє частками у трьох спільних підприємствах із державними компаніями.
До війни китайські незалежні НПЗ купували іранську нафту зі значною знижкою. Тепер ця перевага майже зникла на тлі скорочення інших постачань із Перської затоки, хоча інтерес до нафти з Ірану все одно зберігається.
Китай, стверджують журналісти, також бере участь у тіньовій схемі оплати іранської нафти. Покупці з Китаю та інших країн платять не безпосередньо Ірану, а переказують гроші на одноразові трастові рахунки, відкриті спеціально під такі угоди в невеликих китайських банках. Ці рахунки оформлюються на підставні компанії, які нерідко реєструють китайські посередники за плату. Потім гроші через ланцюжок інших рахунків переказують туди, куди забажає Іран.