“Розлучення й дівоче прізвище” Подібні заяви не є новими: вони регулярно лунають від офіційних представників Кремля з 2014 року та особливо активізувалися після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, про що неодноразово повідомляли Міністерство закордонних справ України та міжнародні партнери.
Позиція України залишається незмінною й закріпленою як у Конституції, так і в міжнародно-правових документах. Згідно зі Статутом ООН та резолюціями Генасамблеї, зокрема резолюцією ES-11/1 (що містить вимогу про повне виведення російських військ і скасування рішення про визнання самопроголошених Донецької та Луганської “народних республік”), територіальна цілісність України у межах міжнародно визнаних кордонів підтверджена більшістю держав світу.
Втім, за даними Bloomberg, Росія нібито вийде з мирних переговорів, якщо Україна не погодиться вивести свої війська з Донбасу.
А при зворотньому результаті (тобто, згоді України на окупацію Донбасу) російська сторона нібито готова завізувати проєкт меморандуму щодо мирного врегулювання, й після цього може оперативно відбутися тристоронній саміт за участю лідерів США, України та РФ.
Інше джерело зазначає, що у межах потенційної угоди Росія нібито готова залишити окуповані райони Сумської, Харківської та Дніпропетровської областей. Й водночас не висуватиме нових територіальних претензій щодо Херсонської та Запорізької областей.
Також, за цими даними, Москва може погодитися на механізм контролю за дотриманням режиму припинення вогню під егідою США та відмовитися від вимоги щодо скорочення чисельності ЗСУ. Водночас російська сторона вважає присутність іноземних військових контингентів на території України для неприйнятною.
Як розповіли дві наближені до Кремля особи, саме заплановані найближчі переговори в ОАЕ мали стати вирішальними для розуміння, чи зможуть сторони домовитися.
Втім черговий їх раунд (що мав відбутися 5-6 березня в Абу-Дабі) через бойові дії на Близькому Сході нині під питанням. Нові можливі локації – Швейцарія чи Туреччина.
Разом із тим, наприкінці лютого президент України Володимир Зеленський вчергове наголосив, що Україна не погодиться на територіальні поступки в обмін на припинення вогню, оскільки кремлівський диктатор Путін не збирається завершувати війну.
А 2 березня глава держави заявив журналістам: якщо якась із сторін захоче вийти з мирних переговорів, то Україна і союзники будуть шукати інші формати по змушенню Росії до миру. “Ми проговорюємо можливості закінчення війни за столом перемовин. І просто так сказати, що ми готові вийти – та кожна із трьох сторін може вийти, але ми ж якимось чином збираємося для того, щоб отримати результат. Тому не треба нікого лякати, треба продовжувати перемовини… Якщо хтось захоче вийти, ну що я можу сказати, будемо шукати інші формати, як змусити Росію закінчити цю війну”, – сказав Зеленський. Вихід там, де і вхід То чому ж Росії невигідно реально виходити з переговорів?
По-перше, сам факт переговорного процесу дозволяє Кремлю демонструвати міжнародній спільноті нібито “готовність до діалогу”, що важливо в умовах санкційного тиску з боку Європейського Союзу, США та інших держав.
Тож збереження формату переговорів (навіть формального) створює для Москви інструмент політичного впливу та можливість затягувати час.
По-друге, відмова від переговорів означала б фактичне визнання повної відповідальності за продовження війни та її наслідки. Це може спричинити посилення санкцій, нові обмеження проти російської економіки та ускладнення міжнародних контактів. За даними офіційних рішень ЄС і США, санкційна політика безпосередньо пов’язана з порушенням Росією суверенітету України. Вихід із переговорів лише підкреслив би небажання Москви шукати політичне врегулювання.
По-третє, риторика про “вихід із перемовин” виконує радше внутрішньополітичну функцію. Вона спрямована на російську аудиторію: для створення образу жорсткої позиції керівництва та мобілізації підтримки. Такі заяви також адресовані західним партнерам України, як спроба посіяти сумніви, тиск або втому від війни.
Маніпулятивність полягає у тому, що умови, котрі висуваються росіянами (зокрема передача Донбасу), суперечать міжнародному праву та базовим принципам суверенітету держав.
Варто також враховувати, що будь-які переговори можливі лише на основі взаємної згоди та поваги до міжнародно визнаних кордонів. Українська сторона неодноразово заявляла, зокрема й на майданчиках ООН, і в рамках мирних ініціатив, що не може прийняти ультимативні вимоги, котрі порушують її територіальну цілісність.
Отже, погрози Росії вийти з переговорів у разі невиконання її умов є радше інструментом політичного тиску та інформаційної маніпуляції.
Натомість, реальний вихід із процесу не відповідає інтересам самої Москви, оскільки позбавляє її важелів впливу, посилює міжнародну ізоляцію та поглиблює економічні наслідки санкцій.
У цьому контексті подібні заяви виглядають не як стратегічне рішення, а як тактичний прийом у ширшій інформаційній та дипломатичній боротьбі. Це, зокрема, підтверджується й нещодавньою заявою речника Путіна Дмитра Пєскова, котрий щось нечітко мимрив про те саме “дипломатичне врегулювання”.
При цьому днями заступник керівника ОП, бригадний генерал Павло Паліса заявив, що, аби захопити увесь Донбас, Росії може знадобитися втрата всього угрупування її армії, котре зараз перебуває на окупованих території України. І додав, що за цілий 2025 рік росіяни захопили менше 1% від загальної території України, витративши на це понад 450 тисяч російських вояків.
До речі, за словами заступника керівника ОП, наразі під контролем Сил оборони України за знаходиться приблизно 6 тисяч квадратних кілометрів Донецької області. З урахуванням нинішньої динаміки, ворогу для окупації знадобиться ще доволі довгий час. “Враховуючи нинішню динаміку, їм знадобиться орієнтовно півтора року для цього. І ресурс, який дорівнює сьогоднішньому угрупуванню РФ на території України. Їм буде дуже важко це зробити. І це буде зовсім не так швидко, як вони хочуть”, – переконаний Паліса. Тож, попри будь-які гучні провокативні заяви, та навіть попри спалах близькосхідної війни, раунд розмов з представниками країни-агресора РФ схоже таки стане черговим, а не останнім.
Ірина Носальська
