Міжнародна група дослідників представила чотири можливі варіанти порятунку Венеції, яка поступово опиняється під загрозою затоплення через підняття рівня світового океану, повідомляє Science Alert. За оцінками науковців, без рішучих дій місто може зникнути протягом найближчих трьох століть.
Дослідження під керівництвом П’єро Ліонелли з Університету Саленто аналізує чотири сценарії: використання рухомих бар’єрів, будівництво кільцевих дамб, повне ізолювання лагуни або навіть перенесення міста.
Причиною загрози є комплексний вплив змін клімату: викиди парникових газів призводять до глобального потепління, що викликає танення льодовиків і теплове розширення води. Додатково ситуацію ускладнює те, що сама Венеція поступово просідає.
За останні 150 років місто дедалі частіше стикається з масштабними повенями. Із 28 екстремальних підтоплень, коли вода покривала понад 60% території, 18 сталися лише за останні 23 роки.
Перший варіант – збереження нинішньої системи з рухомими бар’єрами, які перекривають входи до лагуни під час штормів. Попри витрати близько €6 млрд, цей підхід може втратити ефективність уже при підвищенні рівня моря на 1,25 метри, що прогнозується до 2300 року навіть за помірних сценаріїв викидів.
Другий варіант передбачає будівництво кільцевих дамб висотою близько трьох метрів навколо основних островів. Це дозволить захистити місто навіть при значному піднятті води, але може порушити екосистему лагуни та змінити історичний вигляд міста.
Третій варіант – повністю ізолювати лагуну, піднявши бар’єрні острови та перекривши всі входи дамбами. Такий підхід здатен захистити Венецію навіть при підйомі рівня моря до 10 метрів, але фактично знищить природну лагунну екосистему та перетворить місто на ізольований простір без функції порту. Вартість такого проєкту може перевищити €30 млрд.
Найрадикальніший сценарій – повне переселення мешканців і перенесення ключових пам’яток. Це обійдеться приблизно у €100 млрд і означатиме фактичний кінець історії “плаваючого міста”.
Дослідники підкреслюють, що вибір між збереженням культурної спадщини, екосистеми та економічною доцільністю є надзвичайно складним, але планування масштабних рішень потрібно починати вже зараз, адже їх реалізація може зайняти десятиліття.
